"Справжній поет пише вірші олівцем..."

  Сніг горизонтально кружляє на рівні мого вікна. Стою біля нього з чашкою холодного чаю, завареного кимось ще вчора, дивлюсь на пустир. Такий у мене краєвид. В когось місто, озеро, парк, а в мене - пустир. Може тому й не люблю довго стояти біля вікна.
  Сьогодні один із тих днів, коли хочеш і можеш побути сам. Відпочити від усіх, присвятивши день фільтруванню власних думок та обдумуванню тих, що хтось сказав чи написав задовго до моїх.
  Розігравши таку сценку в два абзаци, що називається ліричним відступом, перейду до того, чим надихнувся. Якщо бути до кінця точним, то навіть не чим, а ким.
  В середу, першого квітня, близько 18 години вечора зайшов у Книгарню "Є" (http://book-ye.com.ua/) на презентацію поетичної книжки Юрія Завадського "Таксист". Як то кажуть: "Зайшов за одним - другого отримай в подарунок". Поряд з Завадським побачив ще й Юрка Матевощука - модератора цієї зустрічі. Не буду ототожнювати імена людей, що карбують слова на папері різними стилями.

  З творчістю Юрія Завадського і, врешті, з ним самим, на власний сором, ознайомився вперше. На власне щастя, таки ознайомився.
  Книжку "Таксист" Юрій писав близько чотирьох місяців та містить вона й тексти п'ятнадцятирічної давності. Як зазначив модератор: "Якби Юрко записував всі вірші, які проговорював, то книжка була б куди товстішою". За словами автора, він шукає тих речей, яких бракувало, коли ріс. Поряд з цим, у нього власний почерк, що робить його кардинально особливим. Думаю, що це "голод" чогось такого, чого поки нема в українській поезії. Також Юрій пояснив, що ця книга багато чуттєвіша, ніж 90% всієї попередньої поезії. Для розуміння читачем такої творчості, вірші в книзі навіть отримали назви, цитую: "Це дуже дивно, але дуже треба".
  Не дуже розуміюсь в стилях написання сучасних авторів, щоб приписувати їм обмеження і прив'язаність до певного стилю, проте чітко розумію, що фонематична поезія Завадського припала до душі найбільше. Те, як він вміє гратись зі звуками справді вражає. Щоб проникнутись його творами і зрозуміти їх глибинний підтекст, я закриваюсь в кімнаті тримаючи вірші в руках. Стараюсь вичитати. Без шуму. Так було і з цим, написаним зовсім іншим стилем, віршем:

Юрій Завадський - Оксанка

коли ти лежиш на тротуарі проспекту Степана Бандери
тримаючи в зубах вітчизняну цигарку 
оксанка виходить з тролейбуса
і зупинившись над тобою
вдивляється у відсутній ґудзик
на твоїй маринарці

а ти взявши між два пальці свою приму-люкс
витягуєш її з рота
і говориш

коли я лежу на тротуарі проспекту Степана Бандери
тримаючи в зубах вітчизняну цигарку
ти виходиш з тролейбуса
і зупинившись наді мною
вдивляєшся у відсутній ґудзик
на моїй маринарці

а я взявши між два пальці свою приму-люкс
витягую її з рота і кажу

коли би хтось лежав на тротуарі проспекту Степана Бандери
тримаючи в зубах вітчизняну цигарку
чи ти би вийшла з тролейбуса
і зупинившись над ним як наді мною
чи вдивлялася б у відсутній ґудзик
на його маринарці

і чи він би тоді взяв між два пальці свою приму-люкс
чи витягнув би її з рота
і чи б сказав

оксанко знаєш
в тебе такі темні очі
що в них можна висипати сміття
все одно нічого не видно

© Юрій Завадський

Юрію Романовичу, бажаю вам творити свої вірші лише олівцем!