Powered By Blogger

пʼятницю, 30 листопада 2018 р.

Old soldier is very druuuuunk...

1
Як тільки вдалося вибратися з цієї чортової машини — проблювався. Мені здавалося, що це схоже на крик, який давно накопичувався у горлі. Люди продовжували проходити повз із зарозумілими виразами огиди й без жодної стурбованості. Нічого нового. 
- Ви такі ж нещасні, як я. Тільки я це давно визнав. Давно визнав, — додав я, понижуючи тон.
Все мутніло й темніло. Хотілося спати тут і зараз. Все, що чулося — власні кроки сходами. Все, що бачилось... легше сказати — біль.
- Більше ніколи не вказуй мені що робити, чуєш? — бурмотів я до себе. — Більше ніколи. Більше не питиму. Дай заснути хоч сьогодні.

Думаю, жодному чоловіку не потрібні додаткові причини, аби спати у верхньому одязі й він не повинен нікому пояснювати чому так погано виглядає. Ах, точно, є ж така категорія жінок, котрі думають, що закохані у нього, або ж проявляють симпатію. Фігня це все, скажу вам. Хрінові обставини. Приїхали. Якщо він не потрібен вам таким, то ви ще не уявляєте на скільки може бути погано загалом.

2
Я відкрив очі, але не прокинувся. За вікном кружляли птахи і було дуже похмуро. Дивився далеко повз них і світло спокійне очі не різало. Почувався доволі кепсько. Запалив у ліжку. Дозволяю подібне рідко. Підніматися не хотілось. Збив попіл у чай. Коли я його робив? Днів три тому? Довго ж не був тут. Запив ним сухість у роті. 

На роботу не пішов без пояснень. Ніхто б не зрозумів. Я міг пояснити. Завжди можу. Не хотілося нічого. Випив дві середні склянки віскі й знову вирубився. До часу й годин було теж повністю байдуже. 

Коли прокинувся, почувався краще. Змив частину важкості у ванній. Дивно було б називати оце все похміллям. Інколи навіть хотілося би.
Зібрався швидко. Більше не хотілося тут знаходитись. 

3
Надворі було вже темно і надто сиро, аби вигулювати себе. Хотілося мовчки посидіти за барною стійкою десь, де якнайменше людей. Бо ж є кілька варіантів розвитку подій:
1. Виведуть із себе і може зав’язатися бійка.
2. Потрібно буде напружити сфінктер, аби підлизування не зайшли глибше.
3. Знову нагрішу з жінкою. Сподіваюся, вона не буде одруженою.

4
Блюз доволі добре підходив вухам у такі дні. Я присів на високий дерев’яний стілець, сперши лікті на жирну стійку.
- Що будеш сьогодні? Давно тебе не бачила. Як справи?
- Так. Налий два пива, а потім побачимо.
Дерев’яні волокна під ліктями вкриті багаторічними лакуваннями. Їх з біса багато. Такі паралельні й криві, як мої шляхи. Інколи переплітаються з чиїмись, проте не на довго. Я повернув руки долонями вгору. Такі ж, як лінії на моїх руках — часті й виразні. 
- Пишеш щось зараз? Не хотіла казати, але вигляд у тебе кепський, — додала бармен. — Ніколи не пам’ятав як її звуть. Завжди тільки в обличчя.
- Можеш від’їбатися зі своєю ввічливістю? — тихо запитав я. — Це не вплине на чайові. І дзеркало в мене є. Здається. Налий ще.

5
За дві години можна встигнути прожити зо два роки життя. У гірші дні, звичайно. У той момент в моєму череві було п’ять бокалів нефільтрованого пива. Час забиратися звідси. Розрахувався.
- Вип’єш зі мною? — запитала холодна жінка, що, очевидно, недавно зайшла і знімала верхній одяг. 
Я не повертався й не бачив її. Чув тільки запах. Такі жінки сюди не заходять, або логіка знову награє.
- Знаєш мене? — запитав я.
- Ні, але яка різниця. Я ж можу тебе пригостити.
- Можеш. Як і я, заплатити за власну випивку.
Все ще не дивився на неї:
- Замовляй, як хочеться. Мені байдуже.
- Шість порцій текіли, будь ласка. Це для початку.
- Тобі нема куди спішити, повір, — мовив я, повернувши повільно голову й іронічно всміхнувшися повз. Вона була красивою. 

До красивих зовнішньо людей не варто виказувати свою прихильність тільки через те, що вони красиві. По-перше, вони, імовірно, давно знають це і вдало користуються. По-друге, навіть якщо і не знають, то відчують себе вищими, або подумають, що отримали вседозволеність у спілкуванні з вами. По-третє, чекайте підстави. Це ж тільки зовнішність та перше враження.

6
Ми випили багато. Я досі міг думати. Було не надто добре від цього. Вона розрахувалась і ми вийшли. Досі не пам’ятав як її звати, але вона не діставала питаннями, що стосувалися б моїх текстів і взагалі не обмовилась й словом про літературу. Імовірно, її не цікавило. Я запалив цигарку. Вітер прикрив обличчя волоссям. Я й до цього не чітко бачив.
- У тебе чудові вірші. Хто б що не казав. Близькі мені.
- Блядь. 
- Щось не так?
- Я з тобою не спатиму. Котись!
- Але ж...
Я встиг розвернутися, зіщулитись та піти, абстрагуючись від усього. 
- Old soldier is very druuuuunk... — мугикав, шукаючи бідолаху-водія, якому судилося відвезти хоч кудись.

7
Надворі темно. Добре, що не доведеться бачитися із ними, з їхніми осудливими поглядами. Так добре задощило.
- Зупиніться тут. Я пройдусь.

8
Знову проблювався.

9
Дійшов до будинку. Попереду п’ять поверхів вгору. 
- Скільки ж там сходинок? Більше ніколи. Більше не питиму. Дай заснути хоч сьогодні.



ТИТРИ

Музичний супровід титрування: Dinah Washington & Max Richter - Bitter Earth (Dj Toussels Remix)