"Рани лікуються безпритульністю"

Зупинки здаля виднілись надбитою цеглою, розкиданим сміттям і картавими написами. Вони роками піддавались ерозії, вбираючи чужі емоції, переживання, п'янки, погляди, дотики та відчай. Старечим навісом прикриваючи всі події від розвитку, що відбувався навколо. Скільки бомжів і блудливих собак прихистили вони. Скільки історій увібрали у себе мовчки, наче риби. Скільки життя відбулось між ними, зробивши їх найнепомітнішим місцем дислокацій і прибуття. Сьогодні я сказав одній із таких банальне: "Дякую", - піднявши кілька папірців, котрі закрутив сюди вітер. Адже моє найщиріше побачення почалось саме на одній із зупинок, а я й не встиг подякувати за це. Більшість відкриттів, переїздів, прощань я, так чи інакше, розпочинав чи завершував на них. І не тільки на зупинках...не тільки я. Маршрути непередбачувані. Почуття завжди відрізняються. Але важливо мати у житті кілька періодичних зупинок. Кілька острівків спокою.