Якось зустрілись зі знайомим і він запитав: “Ти маєш дівчину?” Здавалося б, звичне, буденне питання, але не цього разу. Для мене подібні питання звучать як: “Маєш пару зайвих шкарпет?” Чому це повинно виглядати, наче наявність певних речей? Не говорячи про якийсь особливий статус, особистий статус. Але ж ні, дівчина. Краще б запитав про велосипед, гітару, врешті-решт, вірші.Коли тобі, як мені, виповнилось двадцять. Всього лише двадцять. І живеш у 2016-му, а не хоча би в дев’яностих, обов’язково знайдеться якась тьотя з родини чи подруг батьків, котра при кожній зустрічі в’їдливо питатиме: “Коли вже нарешті одружишся? Тобі вже пора”. Звідки їй знати коли для мене пора? Що для мене пора? І, звісно, її обов’язок мене навчити, бо ж я сьогодні народився і ще зовсім недоумкуватий.
Дивлюсь на це все, що відбувається й розумію, навіть кепкувати не особливо хочеться, не особливо можется. Якщо всім таке діло до цього, то хоча би ставлення повинно вказувати на те, що це не розпродаж, коли змітаються із прилавків всі речі, ба, навіть, залежана дешева гречка, бо так треба. Так ти звик.
Певно, треба почасти почати вірити в “пороблено”. Ні, немає у мене дівчини. Ні, не збираюсь я одружуватись. Ліпше питайте чи не голодний.
