Осінню люди падають на землю, наче яблука: надбиті, зранені та перестиглі. І гниють. Ховаються у ящиках, підвалах, кишенях...зрештою будь-де, аби їх лишень не обгризли до кістяка, не викинули раніше часу.
Це вам не весна, коли усе тільки починається, як у нормальних яблук. Жовтень — це заключний саундтрек із титрами героїв.
Навколо, жіночими сукнями, літає листя...і все, картинка чорніє.
Імовірність воскреснути навесні рівна виграшу в карти. Все залежить тільки від того, як передбачиш наступний хід, чи навчишся рахувати. Себто, у тебе ще ціла зима попереду, аби відлежатись під снігом та обдумати наступний крок, кожен блеф у партії. Замерзнути, проте відпочити. Адже всього й відразу не здобудеш. Якщо досягнеш одного — обов'язково втратиш щось рівноцінне: слух за зір, мову за відчуття, достаток за мудрість...себе за про когось занапастиш.
Поки знайдуть у якій частині твого тіла найбільше гнилі, поки зріжуть її ножем, ще встигнеш полежати між кількох груш та спаскудити їм життя.
