Old soldier is very druuuuunk...

1

Як тільки вдалося вибратися з цієї чортової машини — проблювався. Мені здавалося, що це схоже на крик, який давно накопичувався у горлі. Люди продовжували проходити повз із зарозумілими виразами огиди й без жодної стурбованості. Нічого нового. 

- Ви такі ж нещасні, як я. Тільки я це давно визнав. Давно визнав, — додав я, понижуючи тон.

Все мутніло й темніло. Хотілося спати тут і зараз. Все, що чулося — власні кроки сходами. Все, що бачилось... легше сказати — біль.

- Більше ніколи не вказуй мені що робити, чуєш? — бурмотів я до себе. — Більше ніколи. Більше не питиму. Дай заснути хоч сьогодні.

Думаю, жодному чоловіку не потрібні додаткові причини, аби спати у верхньому одязі й він не повинен нікому пояснювати чому так погано виглядає. Ах, точно, є ж така категорія жінок, котрі думають, що закохані у нього, або ж проявляють симпатію. Фігня це все, скажу вам. Хрінові обставини. Приїхали. Якщо він не потрібен вам таким, то ви ще не уявляєте на скільки може бути погано загалом.

2

Я відкрив очі, але не прокинувся. За вікном кружляли птахи і було дуже похмуро. Дивився далеко повз них і світло спокійне очі не різало. Почувався доволі кепсько. Запалив у ліжку. Дозволяю подібне рідко. Підніматися не хотілось. Збив попіл у чай. Коли я його робив? Днів три тому? Довго ж не був тут. Запив ним сухість у роті. 

На роботу не пішов без пояснень. Ніхто б не зрозумів. Я міг пояснити. Завжди можу. Не хотілося нічого. Випив дві середні склянки віскі й знову вирубився. До часу й годин було теж повністю байдуже. 

Коли прокинувся, почувався краще. Змив частину важкості у ванній. Дивно було б називати оце все похміллям. Інколи навіть хотілося би.

Зібрався швидко. Більше не хотілося тут знаходитись. 

3

Надворі було вже темно і надто сиро, аби вигулювати себе. Хотілося мовчки посидіти за барною стійкою десь, де якнайменше людей. Бо ж є кілька варіантів розвитку подій:

1. Виведуть із себе і може зав’язатися бійка.

2. Потрібно буде напружити сфінктер, аби підлизування не зайшли глибше.

3. Знову нагрішу з жінкою. Сподіваюся, вона не буде одруженою.

4

Блюз доволі добре підходив вухам у такі дні. Я присів на високий дерев’яний стілець, сперши лікті на жирну стійку.

- Що будеш сьогодні? Давно тебе не бачила. Як справи?

- Так. Налий два пива, а потім побачимо.

Дерев’яні волокна під ліктями вкриті багаторічними лакуваннями. Їх з біса багато. Такі паралельні й криві, як мої шляхи. Інколи переплітаються з чиїмись, проте не на довго. Я повернув руки долонями вгору. Такі ж, як лінії на моїх руках — часті й виразні. 

- Пишеш щось зараз? Не хотіла казати, але вигляд у тебе кепський, — додала бармен. — Ніколи не пам’ятав як її звуть. Завжди тільки в обличчя.

- Можеш від’їбатися зі своєю ввічливістю? — тихо запитав я. — Це не вплине на чайові. І дзеркало в мене є. Здається. Налий ще.

5

За дві години можна встигнути прожити зо два роки життя. У гірші дні, звичайно. У той момент в моєму череві було п’ять бокалів нефільтрованого пива. Час забиратися звідси. Розрахувався.

- Вип’єш зі мною? — запитала холодна жінка, що, очевидно, недавно зайшла і знімала верхній одяг. 

Я не повертався й не бачив її. Чув тільки запах. Такі жінки сюди не заходять, або логіка знову награє.

- Знаєш мене? — запитав я.

- Ні, але яка різниця. Я ж можу тебе пригостити.

- Можеш. Як і я, заплатити за власну випивку.

Все ще не дивився на неї:

- Замовляй, як хочеться. Мені байдуже.

- Шість порцій текіли, будь ласка. Це для початку.

- Тобі нема куди спішити, повір, — мовив я, повернувши повільно голову й іронічно всміхнувшися повз. Вона була красивою. 

До красивих зовнішньо людей не варто виказувати свою прихильність тільки через те, що вони красиві. По-перше, вони, імовірно, давно знають це і вдало користуються. По-друге, навіть якщо і не знають, то відчують себе вищими, або подумають, що отримали вседозволеність у спілкуванні з вами. По-третє, чекайте підстави. Це ж тільки зовнішність та перше враження.

6

Ми випили багато. Я досі міг думати. Було не надто добре від цього. Вона розрахувалась і ми вийшли. Досі не пам’ятав як її звати, але вона не діставала питаннями, що стосувалися б моїх текстів і взагалі не обмовилась й словом про літературу. Імовірно, її не цікавило. Я запалив цигарку. Вітер прикрив обличчя волоссям. Я й до цього не чітко бачив.

- У тебе чудові вірші. Хто б що не казав. Близькі мені.

- Блядь. 

- Щось не так?

- Я з тобою не спатиму. Котись!

- Але ж...

Я встиг розвернутися, зіщулитись та піти, абстрагуючись від усього. 

- Old soldier is very druuuuunk... — мугикав, шукаючи бідолаху-водія, якому судилося відвезти хоч кудись.

7

Надворі темно. Добре, що не доведеться бачитися із ними, з їхніми осудливими поглядами. Так добре задощило.

- Зупиніться тут. Я пройдусь.

8

Знову проблювався.

9

Дійшов до будинку. Попереду п’ять поверхів вгору. 

- Скільки ж там сходинок? Більше ніколи. Більше не питиму. Дай заснути хоч сьогодні.

ТИТРИ

Музичний супровід титрування: Dinah Washington & Max Richter - Bitter Earth (Dj Toussels Remix)

Дівчина з підвіконня

Їй, однозначно, щось дуже боліло. Думаю, не менше, ніж мені моє. Не можу точно сказати. Такий біль не схожий на вигаданий, фантомний, самонакручений чи будь-який інший з тих, які там бувають в людей нашого віку. До речі, вік наш теж точно визначити не вдається, бо не знаю скільки нам на двох. Та й свій власний постійно забувається. Мабуть, не вважаю його так важливим, аби пам'ятати. Буває, що дивишся у дзеркало і маєш тверду сороківку на обличчі, а купив книгу чи там прогулявся десь і вже тридцять п'ять, а якщо поспиш чи поголишся, то на всі двадцять з плюсом можна претендувати. Отак і з болем. Завжди знав, що підвіконня моє, то найкраще кінцеве місце зупинки, окрім ліжка звичайно. Можна сказати, що більшість ночі там і пройшла. Почергово правда, бо теж багато палив. Напівсонний стан так і лікується - вилазками з ліжка на підвіконня.
Чортівня така, але дуже давно не чув зв'язнішої та обдуманішої мови, ніж тепер. Довелося повірити, що світ не обвалиться вранці, бо поки має на кого спертись. Хмм, як на ці тендітні жіночі плечі спертись цілому світові? Зрештою, чому тут дивуватись... жінки завжди здатні витримати більше, скільки б ми там не хизувалися власною силою та витримкою. Так, точно втримає.
Що з її голосом? Невже він вирізняється з-поміж інших? На правду, так. Хочеться чути його частіше. Десь між рок-баладами, які вмикаю перед сном та людьми, які прогнозують щоденну погоду над моєю головою. Не частіше. Він знаходиться у звучанні четвертої й п'ятої струн розлаштованої й запилюженої гітари, що стоїть в куті кімнати. Ще у гітари нема першої струни. Здається, навмисне порвав. Не люблю високі тембри. Різкими такими здаються. Бісять, як сигналки автомобілів у дворі, або сміттєзбирачі о шостій ранку своїм "пі-пі-пііііі...". Коли вже люди перестануть гадити навколо, аби не чути цих звуків. Отож, "радіо ефір на підвіконні" захоплював мене, як і ця жінка з усім їх болем. Може я й розмовний мазахіст, або поціновувач нічого пиздіння, але кращого пояснення годі шукати. Як стільки історій може вміститись в одній людині. Наче фільми на основі реальних подій, тільки художнього домислу менше. Мозок робить розкадровку. Ну, як мозок, його залишки після четвертої доби на ногах та розбавленого алкоголю. Ненавиджу ці алко-дрінки з льодом. Вони виглядають, як заляпаний повар у білому кителі чи поцілунок в плече. Таке собі задоволення. Щем в грудях з'являється десь о пів на п'яту ранку і не зникне у найближчі кілька днів.
У перервах між плачем та сумним обличчям бачу правильну усмішку. І гарна вона. Невинна. От розумієте, буває правильний привкус чи колір зубів, прийнятий суспільством. А тут справжня радість.
І очі твої схожі на мої, але світліші. Значить, і душа така, якщо маєш її та віриш в неї. У цьому ми винні самі. Тут суспільство ні при чім. Принаймні доти, поки не прийме закон копирсання в людях. Уявляєш, приїжджає служба з копирсання, що нагадує КДБ чи подібну структуру і витягують всю гидоту з тебе на зовні. Ніби в туалеті топляться, або у болоті смердючому. Цю воду застояну не відмиють ще довго, я знаю. Приходитимуть з нею до наступних підозрюваних. І через сморід у під'їзді всі встигатимуть звалити. А потім головний шукач казатиме: - Паскудна у нас роботка, пацани. Мало платять. І все. Більше нікому не вивернуть шлунок, шукаючи пальцями душу і не вмиються соками цими. А шкода. Вчора я їв м'ясо смачне. Може там ще залишилось.

Вже ранок, а ти досі приваблива. Не те, що для мене особисто. Підкреслив просто.

Вже ранок, а ми одягнуті. Містика. І правда. Правду не обов'язково роздягати. Зараз поїдеш працювати. Не хочеться, щоб їхала. Але тут точно треба прийняти доросле рішення - з'їбатися на хуй. І все.

Сподіваюсь, що цього ніхто із знайомих мені людей не прочитає ніколи, або хоча б до того моменту, коли я забудусь, помру чи перестану соромитись...

Впродовж усього життя почуваюсь брудним.

Я так брудний зовні та всередині, що шкіра втратила природний білий відтінок з обох боків. Скажу вам, це насправді жахливо. Без жартів. З дитинства дуже легко зрозуміти людей, у котрих не було житла, їжі чи води. Ставлюся до них із розумінням та відразою до власного життя водночас. Адже теж завжди не мав почергово кожного із цих складових. Без води почувався найгірше. З кожним роком більше мріючи про неї. Хоча не так давно нарешті отримав тимчасовий душ в зйомному житлі, але й досі не зміг змити весь бруд, що осів за більше, ніж двадцять років. Чим більше стараюсь зробити це, тим менше виходить і старання зводяться нулю. 

Коли у двадцять людині здається, що вона знає все — це цілком нормально. Але запитай її як змити бруд душевний і максимум, що вона порадить тобі — сходити у церкву. Я бував там. І дійшов висновку, що у цьому місці  більше набираються гріхів. Це аж ніяк не очищує. 

Буває прокидаєшся вночі, а цей бруд тисне на тебе. Змушує думати про нього. І заснути потім важко. І жити нестерпно та боляче. 

Виходиш на вулицю, а усі навколо тільки женуться за багатством, можливостями...це так ницо й нікчемно, зважаючи на те, скільки бруду в них. Зазвичай, його запах тимчасово перебитий парфумами та прикритий різнобарвною косметикою. Зазвичай, захований у дорогих машинах з тонованими вікнами, або у найвищих квартирах багатоповерхівок. 

Я прикриваю його волоссям та чистим, зім’ятим одягом. Все частіше мріючи про чистоту.