"- Ваш абонент...зник"

Знаєш чому я такий? Тому, що мені немає кому подзвонити о п'ятій ранку, коли мене зірвало говорити. Як наслідок, протираю очі й пишу. Щоб не здуріти. Я навіть не надіюcь, що хтось мене читатиме. Це, швидше для себе. Для тих, хто не має кому дзвонити вдосвіта. Ото були, і нема. В кожного з'являється той, з ким він спить, або той, для кого зараз спить. Отака дурна залежність. Через такі моменти люди й закриваються, ідуть в підпілля, дуріють, або починають писати. Варіантів не багато. Я підпільно, здурівши, пишу. Двері надійно замкнені.

"Я, кружка і тєятр. "

  Я люблю театр. Рідко відвідую, але дуже люблю. Особливо смакую тамтешню атмосферу, запах і очікування передвиставних дзвінків.
  Цього разу спішив на оперетту "Летюча миша" і, як на зло, потрібно було розміняти десь гроші. Тому забіг в перший ліпший магазин під назвою "Все від 2 грн" і вирішив розміняти банкноту з користю, купивши кружку. Не якусь там кружечку, а справжню півлітрову (дорослу) кружку, за яку віддав скромних двадцять гривень. Файно.
   З такої урочистої нагоди зроблю маленьку рекламу цій мережі магазинів. Ремарка:"Ті, хто любить пити, завітайте і придбайте, поки дешево!" Придбав і побрів з цим добром ближче до мистецтва. 

  Скажу, що те дійство в театрі мені теж дуже сподобалось. Після нього залишився розслабленим, задоволеним і добренький. Тим, хто говорить, що тернопільські актори фігово грають скажу, що не розділяю ваших вражень. Як на мене, вони круті.
До того ж, в мене є файна кружка, яка побачила місто без упаковки.

"Говорити треба, а слухати нікому". Горизонти фантастики

Коли людині сімнадцять років, вона знає все. Та коли вона й у двадцять сім знає все, то їй так і залишилося сімнадцять.© Рей Бредбері

  Занурюючись у повість "Кульбабове вино", на читання якої сумарно витратив три дні, я побачив кардинально іншого Рея. Такого легкого, п'янкого, мов витримане вино, мудрого та молодого душею. 

  Усі персонажі повісті, на диво, такі різні та, водночас, пов'язані однією літньою павутиною. В кожного своя історія, власний характер, але зв'язок між ними нерозривний. Рей зумів по-режисерськи передати як образи, так і кожен клаптик місцевості. Легко уявлялось. 

  Через посторінкову насиченість подіями книгу не хочеться відкладати на потім і триста двадцять п'ять сторінок починають "шуміти" одна за одною. 

  Коли б мені вдалось написати таку історію, то назвав би її по-іншому, щоб читачеві важче було здогадатись, нехай би пометикував. Задумавшись над трактуванням цієї назви, виділив для себе таке речення: "Чистий продукт, ні тобі диму, ні куряви, сама тільки користь - ось що таке кульбабове вино".   Тепер рівняю його до людини, що з'являється на світ. Якщо порівняти, то ми такі ж: без закладених озлоблень, кривих рис характеру... Сама користь. І нам вирішувати, якими станемо, які зовнішні фактори відкидамимемо, кого будемо наслідувати і в що вірити. 

  Я вважаю, що цю повість найвартісніше читати в підлітковому віці. Навіть розуміючи дещо інакше, ніж зараз, можна навчитись радіти від простих речей, таких як: літо, сім'я, доброта та нічні світлячки. Кажу це тому, що не бачу цього в більшості осіб, з якими стикався. 

А ще в кількох моментах побачив ставлення близьких до мене, наприклад:

- Дурнуватий.

- Завжди був такий. - Том скосив очі й висунув язика. - І завжди буду.

А ще оцей, мабуть, улюблений:

- Не я ж створив світ. - Він трохи подумав. - Хоч часом мені здається, ніби таки я.

"А потім, зненацька, літо скінчилося". Тепер з нетерпінням чекатиму свого.

"- Кажу вам так! Проходите далі!"

  Я - сонна тютя. При чому, така знесилена і тормозяча (то не для сопель, а для розуміння того, як зараз виглядаю і почуваюсь). На циферблаті о пів на другу ночі. В такий "ранній" час рідко почуваюсь таким втомленим, як сьогодні. Та перш, ніж я наповню легені десятьма міліграмами смоли та, майже, міліграмом нікотину і вмощусь, відкинувши всі бажання до ранку, хочу розказати про книжку, яку дочитав сьогодні. 

  Добрячих п'ять місяців читав "Тріумфальну арку" Е.М. Ремарка. Я не розумово відсталий, не подумайте, тому читав паралельно ще багато іншого, але чомусь зміст цього шедевру давався не легко і потребував особливого осмислення. 

http://library.kherson.ua/new%20books/nb.htm

 Саме цей роман німецького письменника розривають на цитати, висмоктуючи і вбачаючи підтекст в кожнісінькому словосполученні (дехто, навіть не читаючи). Мабуть, так правильно. І собі колись хотілось зробити подібне. Проте, не зміг зіпсувати ні аркушика паперу своїм підлим, загостреним аби-як з двох боків, олівцем, а все тільки тому, що читав з телефону. Може, тому так довго.

  Змісту не переповідатиму, бо хтось ще читатиме, але скажу, що протягом читання і після нього страшенно хочу спробувати того славнозвісного "кальвадосу", що вживали герої, мов особливий нектар. Виникло відчуття, що кращого пійла не існувало й не існуватиме в цілому білому світі ніколи. Паралельно з цим, що Ремарку платили за рекламну згадку цього напою хоч раз в десять сторінок, або ж він дуже полюбляв його. Бо в роті оскома.

  Дуже сподобався сюжет і характери героїв - життєво! Куди там голівудським стрічкам. Саме ця дивовижна справжність змушує повертатись до "...арки". 

  Єдиним мінусом для мене є те, що події та описи надто розтягнуті. Після кожних двох-трьох годин читання мусив переключатись на щось інше, бо не бачив розвитку подій. Але повертався. Через справжність.

Тепер для мене це одна із книг, які варто перечитувати через кожен десяток років. Кожен раз розуміючи по-іншому, виявляючи різні емоції, інші думки. Тому ставлю "плюсік".

P/S: Став частіше помічати і милуватись арками.