Коли людині сімнадцять років, вона знає все. Та коли вона й у двадцять сім знає все, то їй так і залишилося сімнадцять.© Рей Бредбері
Занурюючись у повість "Кульбабове вино", на читання якої сумарно витратив три дні, я побачив кардинально іншого Рея. Такого легкого, п'янкого, мов витримане вино, мудрого та молодого душею.
Усі персонажі повісті, на диво, такі різні та, водночас, пов'язані однією літньою павутиною. В кожного своя історія, власний характер, але зв'язок між ними нерозривний. Рей зумів по-режисерськи передати як образи, так і кожен клаптик місцевості. Легко уявлялось.
Через посторінкову насиченість подіями книгу не хочеться відкладати на потім і триста двадцять п'ять сторінок починають "шуміти" одна за одною.
Коли б мені вдалось написати таку історію, то назвав би її по-іншому, щоб читачеві важче було здогадатись, нехай би пометикував. Задумавшись над трактуванням цієї назви, виділив для себе таке речення: "Чистий продукт, ні тобі диму, ні куряви, сама тільки користь - ось що таке кульбабове вино". Тепер рівняю його до людини, що з'являється на світ. Якщо порівняти, то ми такі ж: без закладених озлоблень, кривих рис характеру... Сама користь. І нам вирішувати, якими станемо, які зовнішні фактори відкидамимемо, кого будемо наслідувати і в що вірити.
Я вважаю, що цю повість найвартісніше читати в підлітковому віці. Навіть розуміючи дещо інакше, ніж зараз, можна навчитись радіти від простих речей, таких як: літо, сім'я, доброта та нічні світлячки. Кажу це тому, що не бачу цього в більшості осіб, з якими стикався.
А ще в кількох моментах побачив ставлення близьких до мене, наприклад:
- Дурнуватий.
- Завжди був такий. - Том скосив очі й висунув язика. - І завжди буду.
А ще оцей, мабуть, улюблений:
- Не я ж створив світ. - Він трохи подумав. - Хоч часом мені здається, ніби таки я.
"А потім, зненацька, літо скінчилося". Тепер з нетерпінням чекатиму свого.
Немає коментарів:
Дописати коментар