Я тоді ночував десь біля Червінська. Вона, імовірно, вдома.
Якось не хотілось засинати і ніч проходила в думках про те, скільки всього
сталось за останні декілька років. Як насичено і кольорово жилось. Мені ж
двадцять. Не сорок, не п’ятдесят,
а лише двадцять. Здавалося б, зовсім не серйозний вік, щоб про таке думати, але
переключити увагу на щось інше геть не виходило. В кожному випадку, мені
подобалось те, як я його прожив. Навіть з усіма помилками.
Діставши з холодильника пиво, вмостився на сходах і закурив.
Пам’ятаю,
ми дуже класно відсвяткували мої два попередні Дні народження і три її. А ще,
декілька місяців назад все закінчилось, наче остаточно. Взаємно пообіцяли
взагалі не підримувати зв’язок.
Наче вдається. І жити, і думати, і стримуватись. Тому, все не так погано, як
очікувалось. Трохи ламає моментами. І руки німіють. Бувало й гірше.
Лише ота обіцянка, не підтримувати зв’язок, залишилась не до кінця виконаною, бо
все ж було кілька, на мою думку, формальних чи то фальшивих розмов після всього.
Тобто, придертись ніби й нема до чого, але краще б їх не було. Нічого справжнього
в них не сказано, нічого суттєвого теж. Люди зникають з життів один одного так
само раптово, як і з’являються. Щось залишається, та це тільки левова частка
того, як ці речі тебе змінюють. Саме в процесі такої безсонної ночі я й
пообіцяв собі, що коли і будуть якісь подібні розмови в майбутньому, то більше
ніколи не напишу того, що хотів би чи мав насправді. Цілком достатньо фальші
дорослих людей.
P/S:
- Усе б нічого, але це, мабуть, одна з небагатьох речей, яку б не хотілось, щоб хтось читав. Проте, стараюсь слідувати порадам і не писати у шухляду (в буквальному значенні).
- Не шукайте аналогій, переплетених з моїм життям. Їх
там немає. А якщо щось і знайдете, я зумію відговоритись.
Немає коментарів:
Дописати коментар