Powered By Blogger

суботу, 4 листопада 2017 р.

-1° ніжності по горизонталі

Листопад б'є в голову, аби впав і більше не піднявся. Наносить удари дощами, вітрами, холодом, мряками та холодними словами. Останні, зовсім недавно здавались теплими й кольоровими. Кожна з калюж, у які ступають ноги, бездонна й огортає темрявою. Це не дипресія, а дивний дитячий сплін. Згадуєш всіх померлих та живих, що пішли. Більшість із них не мовчки. Адже не говорити, не кричати, не влаштовувати істерик - це твоя фішка. Навіть дорогоцінний сарказм наносить хук справа, бо не гостриш тим, що залишились, аби й вони не зникли. Втрати дорівнюють смертям. Відсутність спілкування - це особиста хвороба, що лікується довго та майже безнадійно. Ночі до біса холодні. Їжа втрачає смак. Починаєш невміло молитись повітрю, імпровізованими фразами...аби тим, хто дихає, жилося легше. Припиняєш. Бо ж не знаєш чи правильно робиш. Логічно ж, треба молитись саме повітрю, бо люди дихають ним. І буде їм більше кисню після сказаних слів:
"- Повітря, приходь до моїх рідних та близьких. Приходь навіть до тих, хто скривдив мене тілесно й душевно. Наповни їх киснем і очисти. Додай міцності легеням, вбережи від раку та інших захворювань...амінь"
І, слово за словом, сподіваєшся, що вранці все зміниться. Що прокидатись стане не так боляче. Сподіваєшся, що коли настане зима, то все зайве примерзне й відімре. Ти таки сучий оптиміст.

Пі. Ес.: Дихайте в такт. Живіть. Кінець.

Немає коментарів:

Дописати коментар